До дня пам'яті героїв Небесної сотні

Дні 18-24 лютого 2014 року увійшли в історію України як фінальний етап протистояння між Майданом та силовиками президента Януковича, а також як початок масових убивств майданівців. За даними прокуратури, протягом 18 і 19 лютого 2014 року у центрі Києва загинули 26 людей і понад 700 були поранені. Загалом три роки тому в ці дні в Києві було вбито понад сто людей. Українці назвали їх Небесною Сотнею. Більшість із них були вбиті снайперами прицільними пострілами у серце, голову та шию.Серед тих, хто загинув, люди різного віку (наймолодшому Назару Войтовичу було 17, найстаршому Володимиру Кульчицькому-64 ), різного роду занять (студенти, викладачі, програмісти, лікарі, спортсмени, фермери ). Однак всіх их об'єднало одне – любов  до України й намагання зробити наше життя кращим.

Журналісти Радіо Свобода відзняли місця запеклих сутичок між учасниками Революції гідності та «Беркутом» 18–19 лютого 2014 року й поєднали теперішнє і минуле в одному відео.

Докладніше:
Небесна сотня. Сайт- реквієм на УП
"Ми у точці "ранок 20-го лютого". Фільм Тихого до 3-ї річниці розстрілу Небесної Сотні. УП.Життя. Небо падає.

Найстрашніше з 18-20-го лютого, або Ангели в людській подобі /стсття М.П'єцух в УП
Анна Колен Лебедев. Уявіть, що ви – українець.
В. Стеблюк, Прости мене, Господи, що не можу простити.

Фільм -спогад День небесной сотни от журнала "Новое время"
Семь фильмов, которые стоит посмотреть в годовщину Майдана

Восемь спецпроектов украинских СМИ, посвященных революции

 До 125-річчя  Йосифа Сліпого

«Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?»

Й. Сліпий

    17 лютого 2017-го виповнюється 125 років від дня народження цього діяча — однієї із символічних постатей ХХ століття не тільки для греко-католиків, а й для всіх українців. Йосиф Сліпий — один із тих, хто, пройшовши крізь жорна репресій тоталітарного режиму, не зрадив совісті й власного народу. Власне, для нього служіння Богу й Україні поєднались у цілісну життєву практику.

        Главою Української греко-католицької церкви Йосип Сліпий став по смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року. А за півроку його резиденцію біля собору Святого Юра у Львові оточили кілька десятків автомобілів. Владику арештували. Наступного дня вже везли поїздом до Києва. Там із вокзалу в "чорному воронку" доставили до в'язниці на вулиці Короленка - нинішнього будинку Служби безпеки України на Володимирській, неподалік Софійського собору.

     У Галичині тим часом почалося нищення греко-католицької церкви. По-перше - надто "націоналістична", по-друге - хоч і має православну обрядовість, підпорядковується Папі Римському. Фактично весь єпископат арештували, рядових священиків змушували переходити у православ'я. Хто не погоджувався - ув'язнення й висилка до Сибіру. Йосипові Сліпому слідчі пропонували стати Київським митрополитом. Той відмовився. Звинувачення напрошувалося саме: шпигун Ватикану. Його водили на допити по кілька разів на добу, вдень і вночі. Їжа - трохи юшки і 300 г хліба. Спати доводилося на підлозі. Після двох місяців допитів суд оголосив вирок - вісім років таборів. Згодом цей термін іще кілька разів продовжать.

  Радянська система засуджувала владику чотири рази. Перебував він у тюрмах і концентраційних таборах 18 років. Але все це не зломило сили духу Й.Сліпого. Співкамерник Йосипа Сліпого Авраам Шифрін писав про нього, уже емігрувавши до Ізраїлю: "Виглядав велично навіть у своїй арештантській одежі. Його поведінка змушувала навіть вартових солдатів ставитися до нього ввічливо. Спокійний, висококультурний, він сидів у тому кип'ячому казані злодійської каламуті вже друге десятиріччя й був дуже хворий. Та тримався непохитно, старався не бути тягарем нікому".

Докладніше:

Володимир Мороз. Йосиф Сліпий: «Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?» Публікація в журналі "Тиждень"

Денис Мандзюк. Митрополит Йосип Сліпий 18 років відбув у радянських концтаборах. Публікація в Газета.UA

ДО ДНЯ СОБОРНОСТІ ТА ПЕРШОГО ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ У ХХ

СТОЛІТТІ

    22 січня українці відзначатиють День Соборності, що традиційно асоціюється з єдністю країни. Свято започаткували на честь злуки УНР та ЗУНР, яку проголосили у 1919 році на Софійській площі Києва. І хоч події майже сторічної давнини та сучасність мають багато відмінностей, все ж, саме анексія Криму та бойові дії на Донбасі надали цій даті особливого символізму. Сьогодні, коли маємо українські території, непідконтрольні українській владі, День Соборності – це привід нагадати, що Крим та Донеччина – це Україна.

   Наспрвді український історичний календар 22 січня містить дві знаменні події: проголошення 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради незалежності Української Народної Республік (так звана  Перша незалежність)  та рівно за рік – Універсалом Директорії Української Народної Республіки – об’єднання УНР і ЗУНР в одну суверенну державу(Злука, або Соборність). Ці події є надзвичайно важливими в історії Української революції 1917– 1921 років і загалом історії України XX століття.

    Цього року Інститут національної пам'яті пропонує вшановувати знаменні дати під лозунгом: «Єднання заради Незалежності». Адже важливо проаналізувати і врахувати помилки минулого: брак національної єдності на початку ХХ ст., брак досвіду і містечковість інтересів тодішніх українських керманичів призвели до втрати української державності.  Втрата Україною незалежності у результаті більшовицької окупації у довготерміновій перспективі призвела до мільйонних втрат від Голодомору, репресій та війн. Отже, тільки незалежність і соборність є запорукою виживання Української державності.

       Напередодні і в День Соборності українці влаштовують флешмоби та об’єднуються у «живі ланцюги». З нагоди Дня Соборності вдруге влаштовується  флешмоб «United Ukraine», що має на меті об’єднати українців не лише в Україні.

Детальніше

До міжнародного дня захисту прав людини

Після Другої світової війни людство дозріло до необхідності юридично закріпити, що життя, рівність і свобода людей є найбільшими цінностями. Це знайшло вираження у 30 статтях Загальної Декларації прав людини, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Положення Декларації прав людини лежать в основі міжнародного і національних законодавств.

Декларація складається з статей, які покладені в основу наступних міжнародних договорів, регіональних документів по правах людини, національних  конституцій та інших законів. Міжнародний законопроект з прав людини складається з Всесвітньої Декларації Прав Людини, Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакту про громадянські і політичні права та двох факультативних протоколів до нього. У 1966 році Генеральна Асамблея прийняла два докладних договори, які завершують Міжнародний законопроект про права людини. В 1976 році, після того як договори були ратифіковані достатнім числом окремих націй, законопроект набув статусу міжнародного права.

Проект радіо "Свобода" до дня захисту прав людини 

До дня пам'яті жертв голодомору

В останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору. В 1932-1933 роках у Радянській Україні від штучного голоду, за різними оцінками, загинуло від 3,9 до 7 мільйонів людей. За більш аніж тисячолітню історію України (європейської житниці), голод, який забрав мільйони життів, відбувся на її теренах три рази. 1921 рік. 1932-33 роки. 1946-47 роки. До радянської влади, до правління червоного Кремля, тут  НІКОЛИ не було голодоморів.

У повісті «Все тече» (1955–1963), яку вперше надруковано у ФРН 1970 року, Василь Гроссман описав події в Україні у 1933 році, зокрема, голодомор, репресії, антигуманність комуністичної ідеологічної системи. Цитата з повісті «Все тече» (переклад з російської):«А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити.

А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік...»

Ми ж мусимо пам'ятати кожного, кого заморили голодною смертю на українських чорноземах. Бо якщо забудемо про це, то перестанемо бути нацією, станемо погноєм для чужинців. Ось чому нашим гаслом має залишатися святе: "Якщо забуду тебе, Єрусалиме, хай всохне правиця моя..."

Докладніше

Знімки з Майдану, зроблені з різницею  у рік

До дня Гідності та Свободи

Щороку, 21 листопада в знак того, що цього дня розпочалися дві революції: Помаранчева революція (2004 року) та Революція Гідності (2013 року), відзначається День Гідності та Свободи (Указ Президента України Петра Порошенко від 13 листопада 2014 року №872/2014). 

Гортаючи історичний календар до дня гідності і свободи, натрапила на згадку про трагічні й сумні події, що відбулися значно раніше в цей день 95 років тому. 21 листопада 1921 року біля села Базар на Житомирщині більшовики розстріляли 359 вояків Армії УНР. Так скінчився Другий зимовий похід армії УНР , який підвів риску під майже п’ятирічною боротьбою за відновлену українську державність. Здавалося, що омріяної волі для України годі чекати. Але саме 21 листопада українці знову і знову піднімалися боронити свободу і гідність. Спочатку це відбулося 2004 року під час так званої «карнавальної» Помаранчевої революції . Десять років потому події розгорнулися криваво й страшно під час Революції Гідності. Багато дослідників саме цю революцію вважають початком боротьби за справжню незалежність України. Хоча історія твориться на наших з вами очах, маючи багато варіантів подальшого розвитку, пригадаймо, як це було… 

При підготовці та проведенні інформаційно-просвітницьких заходів до Дня Гідності і Свободи радимо скористатися ресурсами за посиланнням

ДО 40-РІЧЧЯ ІЗ ДНЯ ЗАСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ

“Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”.

Загальна Декларація прав людини ООН, ст. 19

Сорок років тому, а саме 9 листопада 1976 року, за ініціативи письменника й філософа Миколи Руденка, генерала радянської армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка був започаткований український гельсінський правозахисний рух.1 серпня 1975 року в місті Гельсінкі 32 країни Європи, США, Канада та СРСР підписали Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі. Таким чином Радянський Союз зобов’язався дотримуватися гуманітарної частини Прикінцевого акта або ж Гельсінських угод, зокрема, прав людини в межах Загальної декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 року. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська гельсінська група) – це перша легальна правозахисна організація в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, яка заклала ненасильницьку, легальну і правову основу для здобуття українцями незалежності, демократії та поваги до прав людини.

З того часу рух пройшов нелегкий шлях, на якому траплялися арешти, позасудові репресії, громадський тиск та інші відчайдушні спроби тоталітарної машини на чолі з ЦК КПРС задушити процес демократизації. На спільному рахунку УГГ – понад 550 років неволі. Група розплатилась п'ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в'язні табору особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського району Пермської області) загинули у неволі: Олекса Тихий - 5 травня 1984, Юрій Литвин - 4 вересня 1984, Валерій Марченко - 7 жовтня 1984 і Василь Стус - 4 вересня 1985.

Але попри шалений тиск, УГГ не саморозпустилася, як це зробила Московська група: з неволі виходили її документи. Закордонне представництво УГГ видавало щомісячний бюлетень „Вісник репресій в Україні”, діяв вашингтонський Комітет гельсінських гарантій для України, Українське видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка видавало документи групи українською й англійською мовами, вся Україна припадала вухом до сигналу “Радіо Свобода”.

Сила і моральна перевага українських правозахисників над тоталітарним режимом полягали в тому, що репресії їх не зламали, вони не перейшли в підпілля, а відкрито продовжували вести боротьбу з тоталітаризмом, підписуючи документи своїми іменами. Вели відкриту боротьбу та апелювали до радянського закону і міжнародних правових документів.

Детальніше