До дня пам'яті жертв голодомору

В останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору. В 1932-1933 роках у Радянській Україні від штучного голоду, за різними оцінками, загинуло від 3,9 до 7 мільйонів людей. За більш аніж тисячолітню історію України (європейської житниці), голод, який забрав мільйони життів, відбувся на її теренах три рази. 1921 рік. 1932-33 роки. 1946-47 роки. До радянської влади, до правління червоного Кремля, тут  НІКОЛИ не було голодоморів.

У повісті «Все тече» (1955–1963), яку вперше надруковано у ФРН 1970 року, Василь Гроссман описав події в Україні у 1933 році, зокрема, голодомор, репресії, антигуманність комуністичної ідеологічної системи. Цитата з повісті «Все тече» (переклад з російської):«А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити.

А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік...»

Ми ж мусимо пам'ятати кожного, кого заморили голодною смертю на українських чорноземах. Бо якщо забудемо про це, то перестанемо бути нацією, станемо погноєм для чужинців. Ось чому нашим гаслом має залишатися святе: "Якщо забуду тебе, Єрусалиме, хай всохне правиця моя..."

Докладніше

Знімки з Майдану, зроблені з різницею  у рік

До дня Гідності та Свободи

Щороку, 21 листопада в знак того, що цього дня розпочалися дві революції: Помаранчева революція (2004 року) та Революція Гідності (2013 року), відзначається День Гідності та Свободи (Указ Президента України Петра Порошенко від 13 листопада 2014 року №872/2014). 

Гортаючи історичний календар до дня гідності і свободи, натрапила на згадку про трагічні й сумні події, що відбулися значно раніше в цей день 95 років тому. 21 листопада 1921 року біля села Базар на Житомирщині більшовики розстріляли 359 вояків Армії УНР. Так скінчився Другий зимовий похід армії УНР , який підвів риску під майже п’ятирічною боротьбою за відновлену українську державність. Здавалося, що омріяної волі для України годі чекати. Але саме 21 листопада українці знову і знову піднімалися боронити свободу і гідність. Спочатку це відбулося 2004 року під час так званої «карнавальної» Помаранчевої революції . Десять років потому події розгорнулися криваво й страшно під час Революції Гідності. Багато дослідників саме цю революцію вважають початком боротьби за справжню незалежність України. Хоча історія твориться на наших з вами очах, маючи багато варіантів подальшого розвитку, пригадаймо, як це було… 

При підготовці та проведенні інформаційно-просвітницьких заходів до Дня Гідності і Свободи радимо скористатися ресурсами за посиланнням

ДО 40-РІЧЧЯ ІЗ ДНЯ ЗАСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ

“Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”.

Загальна Декларація прав людини ООН, ст. 19

Сорок років тому, а саме 9 листопада 1976 року, за ініціативи письменника й філософа Миколи Руденка, генерала радянської армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка був започаткований український гельсінський правозахисний рух.1 серпня 1975 року в місті Гельсінкі 32 країни Європи, США, Канада та СРСР підписали Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі. Таким чином Радянський Союз зобов’язався дотримуватися гуманітарної частини Прикінцевого акта або ж Гельсінських угод, зокрема, прав людини в межах Загальної декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 року. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська гельсінська група) – це перша легальна правозахисна організація в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, яка заклала ненасильницьку, легальну і правову основу для здобуття українцями незалежності, демократії та поваги до прав людини.

З того часу рух пройшов нелегкий шлях, на якому траплялися арешти, позасудові репресії, громадський тиск та інші відчайдушні спроби тоталітарної машини на чолі з ЦК КПРС задушити процес демократизації. На спільному рахунку УГГ – понад 550 років неволі. Група розплатилась п'ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в'язні табору особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського району Пермської області) загинули у неволі: Олекса Тихий - 5 травня 1984, Юрій Литвин - 4 вересня 1984, Валерій Марченко - 7 жовтня 1984 і Василь Стус - 4 вересня 1985.

Але попри шалений тиск, УГГ не саморозпустилася, як це зробила Московська група: з неволі виходили її документи. Закордонне представництво УГГ видавало щомісячний бюлетень „Вісник репресій в Україні”, діяв вашингтонський Комітет гельсінських гарантій для України, Українське видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка видавало документи групи українською й англійською мовами, вся Україна припадала вухом до сигналу “Радіо Свобода”.

Сила і моральна перевага українських правозахисників над тоталітарним режимом полягали в тому, що репресії їх не зламали, вони не перейшли в підпілля, а відкрито продовжували вести боротьбу з тоталітаризмом, підписуючи документи своїми іменами. Вели відкриту боротьбу та апелювали до радянського закону і міжнародних правових документів.

Детальніше