ДО 40-РІЧЧЯ ІЗ ДНЯ ЗАСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ

“Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”.

Загальна Декларація прав людини ООН, ст. 19

Сорок років тому, а саме 9 листопада 1976 року, за ініціативи письменника й філософа Миколи Руденка, генерала радянської армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка був започаткований український гельсінський правозахисний рух.1 серпня 1975 року в місті Гельсінкі 32 країни Європи, США, Канада та СРСР підписали Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі. Таким чином Радянський Союз зобов’язався дотримуватися гуманітарної частини Прикінцевого акта або ж Гельсінських угод, зокрема, прав людини в межах Загальної декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 року. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська гельсінська група) – це перша легальна правозахисна організація в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, яка заклала ненасильницьку, легальну і правову основу для здобуття українцями незалежності, демократії та поваги до прав людини.

З того часу рух пройшов нелегкий шлях, на якому траплялися арешти, позасудові репресії, громадський тиск та інші відчайдушні спроби тоталітарної машини на чолі з ЦК КПРС задушити процес демократизації. На спільному рахунку УГГ – понад 550 років неволі. Група розплатилась п'ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в'язні табору особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського району Пермської області) загинули у неволі: Олекса Тихий - 5 травня 1984, Юрій Литвин - 4 вересня 1984, Валерій Марченко - 7 жовтня 1984 і Василь Стус - 4 вересня 1985.

Але попри шалений тиск, УГГ не саморозпустилася, як це зробила Московська група: з неволі виходили її документи. Закордонне представництво УГГ видавало щомісячний бюлетень „Вісник репресій в Україні”, діяв вашингтонський Комітет гельсінських гарантій для України, Українське видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка видавало документи групи українською й англійською мовами, вся Україна припадала вухом до сигналу “Радіо Свобода”.

Сила і моральна перевага українських правозахисників над тоталітарним режимом полягали в тому, що репресії їх не зламали, вони не перейшли в підпілля, а відкрито продовжували вести боротьбу з тоталітаризмом, підписуючи документи своїми іменами. Вели відкриту боротьбу та апелювали до радянського закону і міжнародних правових документів.

Детальніше